Начальнику Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України
в Автономній Республіці Крим
Начальникам головних управлінь юстиції
в областях, містах Києві та Севастополі
Копія:Всеукраїнській асоціації фахівців
з питань реєстрації прав на нерухомість
та технічної інвентаризації нерухомості
04214, м. Київ, а/с 59
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
РОЗ’ЯСНЕННЯ
від 22.06.2007 р. N 19-32/30
Міністерство юстиції у зв’язку з численними зверненнями щодо надання роз’яснення стосовно рішень судів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, просить довести до відома нотаріусів та бюро технічної інвентаризації наступну інформацію.
Рішення судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна (пункт 10 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за N 157/6445).
В контексті розгляду цього питання, слід визначити, що судове рішення - це вирок, рішення, постанова, ухвала, що ухвалені (постановлені) судами у кримінальних, цивільних, господарських справах, у справах адміністративної юрисдикції та у справах про адміністративні правопорушення, а також судовий наказ, виданий в порядку наказного провадження у цивільних справах (пункт 2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року N 740).
Конституцією України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за N 157/6445, встановлено, що забороняється тлумачення прав реєстратором відомостей про заявлені права власності (пункт 3.5). Так, реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду.
1. Стосовно реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішень судів, які ухвалені (постановлені) судами у цивільних справах.
1.1. Згідно зі статтею 208 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) судові рішення викладаються у двох формах:
1) ухвали;
2) рішення.
Питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.
Таким чином, ухвали постановлені судами першої інстанції, вирішують лише процесуальні питання і не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна.
У свою чергу, при вирішенні справи по суті суди ухвалюють рішення, і у випадку, якщо ухвалено рішення про визнання прав власності на нерухоме майно, то таке рішення є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності.
1.2. ЦПК передбачена можливість апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.
Так, апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу (стаття 313). Згідно зі статтею 314 ЦПК, розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:
- відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін (в такому випадку, якщо судом першої інстанції ухвалено рішення про визнання права власності на нерухоме майно, то таке рішення є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно);
- скасування рішення з направленням справи на новий розгляд (в такому випадку рішення суду першої інстанції, ухвала апеляційного суду не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності);
- скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду (у таких випадках рішення суду першої інстанції, ухвала апеляційного суду не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності).
Апеляційний суд може скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення або змінити рішення (у випадку скасування рішення суду першої інстанції правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є рішення апеляційного суду про визнання права власності на нерухоме майно, а у випадку зміни рішення суду першої інстанції правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є те рішення суду, яким визнано право власності).
1.3. ЦПК передбачає можливість оскарження судових рішень у цивільних справах до Верховного Суду України.
Верховний Суд України розглядає рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.
Статтею 360 ЦПК встановлено, що ухвалені Верховним Судом України рішення або постановлені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають.
Статтею 344 ЦПК передбачено, що розглянувши справу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу у разі:
- відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін (в такому випадку, якщо Верховний Суд України постановив ухвалу про залишення рішення апеляційного суду без змін, яким визнано право власності на нерухоме майно, то рішення апеляційного суду є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно; якщо Верховний Суд України постановив ухвалу про залишення рішення суду першої інстанції без змін, якою визнано право власності на нерухоме майно, то рішення суду першої інстанції є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно);
- скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд (в такому випадку рішення суду першої інстанції, апеляційного суду, ухвала Верховного Суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності);
- скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду (у таких випадках рішення суду першої інстанції, апеляційного суду, ухвала Верховного Суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності);
- скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом (в такому випадку, правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є рішення суду першої інстанції про визнання права власності на нерухоме майно).
Суд касаційної інстанції може скасувати судове рішення і ухвалити нове або змінити рішення (у випадку скасування рішення суду правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є рішення Верховного Суду України про визнання права власності на нерухоме майно, а у випадку зміни судового рішення правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є те рішення суду, яким визнано право власності).
2. Стосовно реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішень, які ухвалені (постановлені) судами у господарських справах.
Звертаємо увагу, що 15 грудня 2006 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів", яким внесено зміни до процесуальних кодексів та Закону України "Про приватизацію державного майна".
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) встановлено, що господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
- спорів про приватизацію державного житлового фонду;
- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів (такі справи розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 16)).
2.1. Статтею 45 ГПК встановлено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.
Згідно зі статтею 82 ГПК при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.
Таким чином, рішення про визнання прав власності на нерухоме майно є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності.
Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу (стаття 86 ГПК).
Тобто, як і у цивільному судочинстві, ухвали, винесені господарськими судами, вирішують лише процесуальні питання і не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна.
2.2. ГПК передбачає можливість перегляду судових рішень в апеляційному порядку.
Перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд (стаття 92).
Відповідно до статті 105 ГПК за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову. Статтею 103 ГПК встановлено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:
- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) - без задоволення (в такому випадку рішення місцевого суду, яким визнано право власності, є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно);
- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення (в такому випадку правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є постанова апеляційного суду про визнання права власності на нерухоме майно; якщо рішення, яким визнавалося право власності на нерухоме майно, скасовано частково в частині визнання права власності, то таке рішення не є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, а якщо рішення скасовано частково і прийнято нове рішення про визнання права власності, то рішення суду апеляційної інстанції є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності);
- скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково (у таких випадках рішення місцевого суду, яким визнавалося право власності, постанова апеляційного суду не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності);
- змінити рішення (в такому випадку, правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є те рішення суду, яким визнається право власності на нерухоме майно).
2.3. ГПК передбачає можливість перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Статтею 108 ГПК встановлено, що касаційною інстанцією є Вищий господарський суд України, який переглядає за касаційними скаргами (поданнями) рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанови апеляційного суду.
За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову (стаття 11111). Згідно зі статтею 1119 ГПК касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:
- залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) - без задоволення (в такому випадку, якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову про залишення постанови апеляційного суду без змін, якою визнано право власності на нерухоме майно, то постанова апеляційного суду є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно; якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову про залишення рішення суду першої інстанції без змін, якою визнано право власності на нерухоме майно, то рішення суду першої інстанції є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно);
- скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення (в такому випадку, якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову про визнання права власності на нерухоме майно, то така постанова є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно; якщо рішення першої інстанції, яким визнавалося право власності на нерухоме майно скасовано частково в частині визнання права власності на нерухоме майно, то рішення Вищого господарського суду України не є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, а якщо рішення першої інстанції скасовано частково і Вищим господарським судом України прийнято постанову про визнання права власності, то така постанова є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності);
- скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 11110 цього Кодексу (в такому випадку рішення суду першої інстанції, постанова апеляційної інстанції, постанова Вищого господарського суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності);
- скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково (у таких випадках рішення суду першої інстанції, постанови апеляційної інстанції, Вищого господарського суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності);
- змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції (в такому випадку, якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову про визнання права власності на нерухоме майно, то така постанова є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно);
- залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов (в такому випадку, якщо залишено в силі рішення суду першої інстанції, якою визнано право власності, то таке рішення є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності; якщо залишено в силі постанову апеляційної інстанції, якою визнано право власності, то така постанова є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності).
2.4. ГПК передбачає можливість перегляду судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України.
Статтею 11120 ГПК передбачено, що за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України ухвалюється постанова Верховного Суду України.
Відповідно до статті 11118 ГПК Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:
- залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) - без задоволення (в такому випадку, якщо постановою Верховного Суду України постанову Вищого господарського суду України, якою визнано право власності на нерухоме майно, залишено без змін, то постанова Вищого господарського суду України є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно);
- скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України (в такому випадку постанова Верховного Суду України, постанова Вищого господарського суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності);
- скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі (у такому випадку постанова Верховного Суду України, постанова Вищого господарського суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності).
3. ЦПК встановлено, що особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, є судовий наказ (стаття 95).
Тобто, в розумінні ЦПК судовий наказ є рішенням суду, оскільки вирішує заяву по суті заявлених вимог. Водночас статтею 103 ЦПК передбачено, що судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".
Отже, судовий наказ, яким вирішено вимогу щодо права власності на нерухоме майно, є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності.
4. Наказ, передбачений ГПК, відрізняється за своєю юридичною природою від судового наказу, передбаченого ЦПК.
Згідно зі статтею 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Тобто, відповідно до положень ГПК наказ видається судом з метою виконання рішення суду.
Таким чином, наказ, передбачений ГПК, не є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності. В такому випадку правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є рішення суду про визнання прав власності на нерухоме майно.
5. ЦПК та ГПК передбачено, що одним із засобів вирішення спору є мирова угода, яка може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета спору.
У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє (виносить) ухвалу про закриття провадження у справі (статті 175, 205 ЦПК та 78, 121 ГПК).
Мирова угода, затверджена ухвалою суду, є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності (пункт 14 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за N 157/6445).
6. Що стосується роз’яснення рішення суду, то згідно зі статтею 221 ЦПК, статтею 89 ГПК, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, суд за їхньою заявою постановляє (виносить) ухвалу, в якій роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Тобто, роз’яснення рішення суду не може змінювати суть рішення суду, вирішувати нові питання та здійснюється судом виключно з метою викладення більш ясно і точно тих частин рішення, розуміння яких викликає труднощі.
Таким чином, виходячи з аналізу норм ЦПК та ГПК, роз’яснення рішення суду не є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно.
Крім того, суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється (виноситься) ухвала (стаття 219 ЦПК та 89 ГПК).
Отже, "основне" рішення суду, яким визнано право власності, та ухвала суду про виправлення описок чи арифметичних помилок у цьому рішенні є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності. Тобто, при подачі документів для реєстрації прав власності на нерухоме майно необхідно подавати зазначене рішення суду та ухвалу суду про виправлення описок чи арифметичних помилок у цьому рішенні.
7. ЦПК та ГПК передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою осіб, що беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити (прийняти) додаткове рішення.
Згідно з ЦПК (пункт 1 частини першої статті 220) та ГПК (стаття 88) суд має право прийняти додаткове рішення, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні суду, не ухвалено (не прийнято) рішення.
Крім того, ЦПК встановлено, що додаткове рішення може бути ухвалене у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати (пункт 2 частини першої статті 220).
Отже, додаткове рішення суду про визнання прав власності на нерухоме майно є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності. Таким чином, при подачі документів для реєстрації прав власності на нерухоме майно необхідно подавати зазначене додаткове рішення суду і "основне" рішення суду.
8. Стосовно реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду.
Законом України "Про третейські суди" (далі - Закон) передбачено, що будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом, юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду.
Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа (частина третя статті 55 Закону).
Отже, рішення третейського суду, яким визнано право власності на нерухоме майно, є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності. Однак, для реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним судом.
Сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій його стадії, до прийняття рішення. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета спору. Зміст мирової угоди викладається безпосередньо в рішенні третейського суду (стаття 33 Закону).
У випадку укладення мирової угоди у третейському суді для реєстрації прав власності на нерухоме майно подається рішення третейського суду та відповідний виконавчий документ, виданий компетентним судом.
Ухвала про роз’яснення рішення та ухвала про виправлення у рішенні описок, арифметичних помилок або будь-яких інших неточностей є складовими частинами рішення (статті 48 та 49 Закону).
Таким чином, правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності, є рішення третейського суду про визнання права власності та ухвали третейського суду про роз’яснення рішення, виправлення у рішенні описок, арифметичних помилок або будь-яких інших неточностей, оскільки вони є складовими частинами рішення. Однак, при подачі документів для реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду додається виконавчий документ, виданий компетентним судом.
Законом передбачено, що третейський суд може прийняти додаткове рішення щодо вимог, які були заявлені під час третейського розгляду, але не знайшли відображення у рішенні. За результатами розгляду заяви приймається додаткове рішення, яке є складовою частиною рішення третейського суду, або виноситься мотивована ухвала про відмову у задоволенні заяви про прийняття додаткового рішення (стаття 47).
Таким чином, додаткове рішення третейського суду про визнання права власності як складова частина рішення третейського суду та "основне" рішення суду є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності.
| Міністр | О. Лавринович |
