Державний реєстр застав рухомого майна був введений в дію Міністерством юстиції з 1 березня 1999 року.
Мета створення Державного реєстру - забезпечення переважного права заставодержателя у задоволенні вимог щодо повернення боргу за рахунок рухомого майна боржника перед заставодержателями незареєстрованих або зареєстрованих пізніше застав. Тобто, якщо ви виступаєте у якості кредитора і Ваш кредит забезпечений заставою, що внесена до Реєстру – ви можете не непокоїтись – борг повернеться до Вас, навіть якщо грошей боржник не винайде.
В такому випадку виникає черга кредиторів, і кредитори, які не зареєстрували свою заставу стають в кінець “такої черги”. Першим свій борг поверне кредитор, який раніше зареєстрував заставу.
Доступ до Державного реєстру здійснюється через інформаційну мережу Міністерства юстиції України, мережу Національного банку України, мережу Internet.
За час функціонування Державного реєстру в ньому зареєстровано понад 600 тисяч застав з них податкових понад 200 тисяч.
Модуль податкових застав цього реєстру був введений в дію з липня поточного року. Він дозволяє нотаріусам перевірити відомості про наявність або відсутність податкової застави. Це забезпечує повернення боргів до державного бюджету за рахунок майна боржників. Необхідно зазначити, що таке нововведення безумовно підвищить ефективність функціонування податкової системи України.
Пошук інформації в реєстрі здійснюється на основі ідентифікаційного номеру.
Основною метою використання ідентифікаційного номеру є однозначна ідентифікація фізичної особи. Така проблема, на сьогоднішній день постала не лише перед Міністерством юстиції України, органами нотаріату, а і перед Державною податковою адміністрацією, органами Пенсійного фонду, Міністерства праці та соціальної політики, підприємствами бюро технічної інвентаризації, Національним банком.
Практика привласнення ідентифікаційних номерів є дуже поширеною у світі. Так, наприклад, в Сполучених Штатах Америки всім громадянам та особам, які тимчасово перебувають на території країни, органами соціального захисту привласнюються соціальні номери. Особи, що не мають такого номеру не можуть бути прийняті на роботу, не можуть отримати посвідчення водія, медичну страховку інші соціальні виплати. В Данії облік діяльності фізичних осіб ведеться саме за допомогою особистих номерів. Система таких номерів є загальнообов’язковою та результативно функціонує.
Відмова певних категорій осіб від прийняття ідентифікаційних номерів, в тому числі на підставі своїх релігійних переконань, ставить під загрозу функціонування державних систем, що використовують такі номери. Насправді, привласненням ідентифікаційного номеру фізичній особі, її права та законні інтереси державою не порушуються. Навпаки, таким чином держава забезпечує належне виконання своїх функцій.
Ідентифікація фізичної особи за прізвищем, іменем, по батькові та за серією й номером паспорта неможлива тому, що застосування цих реквізитів не тільки збільшує обсяг інформації, а й, враховуючи, що особа може отримати кілька паспортів, призводить до помилок при ідентифікації особи в інформаційних системах. Допущення будь-якої елементарної неточності при введенні імені, прізвища, по батькові та дати народження може спричинити ідентифікацію різних осіб.
Протягом життя людина може змінювати як прізвище, ім'я, так і паспортні дані. Таким чином існує можливість ідентифікації цієї особи як двох різних осіб. І інформація про заставу майна, може реєструватися як інформація щодо різних фізичних осіб. Ідентифікаційний номер зберігається без змін за особою все її життя та змінений бути не може, тому є найбільш достовірним параметром ідентифікації особи.
Таким чином, необхідність запровадження цифрових номерів в автоматизованих інформаційних системах очевидна, оскільки за прізвищем, іменем, по батькові та паспортними даними однозначно ідентифікувати фізичну особу неможливо. Таке запровадження на сьогоднішній день не має альтернативи.
У Верховній Раді України перебувають декілька законопроектів щодо порушеного питання, і необхідно зазначити, що у жодному з цих законопроектів не передбачається звільнення будь-яких категорій громадян від обов’язку реєстрації в Державному реєстрі фізичних осіб. Необхідно зазначити, що законодавче закріплення обов’язковості отримання ідентифікаційних номерів всіма фізичними особами без виключення є єдиним шляхом розв’язання посталої проблеми.
Обов’язок фізичної особи зареєструватись в Державному реєстрі фізичних осіб виникає лише з моменту виникнення у такої особи об’єкту оподаткування або обов’язку сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Щодо практичної діяльності органів нотаріату, таким моментом можна вважати момент виникнення обов’язку особи по сплаті державного мита за вчинення нотаріальних дій.
Державні та приватні нотаріуси вправі направляти таких осіб до державної податкової інспекції за місцем проживання або місцем знаходження майна, відносно якого вчинюється правочин, для отримання ідентифікаційного номеру.
